Сьогодні мені передали естафету… Ні, йдеться не про модний цього сезону Ice Bucket Challenge – холодної води у нас і так у житті вистачає, ніякого подвигу тут немає. Мені дісталася книжкова естафета – написати про 10 найлітературніших творів у моєму житті.
До речі, нещодавно своїми рекомендаціями (10 кращих історичних книг, 10 кращих детективів, тощо) ділився у своєму блогу Акунін. Так що ми в тренді, панове. Працюємо!
Щойно вмостившись за складання свого топ-10, я швидко зрозумів, що книги мають набагато більшу цінність не у вигляді “сферичного коня у вакуумі”, а з прив’язкою до спогадів, до певного етапу життя. Тому було вирішено не відбирати 10 кращих творів на думку сьогоднішнього, а закопатися глибше і скласти якусь хронологію інтересів.
1. Журнал «Крокодил»
З цим гумористичним журналом пов’язаний мій перший великий успіх у суспільстві. Навесні 86 року, коли бахнув Чорнобиль (саме бахнув, так правильніше) мене з купою інших дошкільнят послали з Києва до села до далеких родичів. З розваг там були тільки сусідські кішки, два іржаві велосипедні колеса і купа макулатури в сараї. З’ясувалося, що у дорослому “Крокодилі” є цілком стерпні комікси (радянські діти знали про них за “Веселими картинками”). Я став читати їх іншим малявкам і відразу набув популярності :)
2. Жуль Верн «Діти капітана Гранта» + «Таємничий острів»
Вперше прочитав, мабуть, у другому класі. Після цього майже кожен навчальний рік починав із повторного занурення у світ подорожей. І як тільки не набридло? Найцікавіше, що паралельно з цим читалися цілком собі дитячі книги типу Карлсона, Мумі-тролів та похмурих німецьких казок Гауфа.
3. Журнал «Закордонний військовий огляд».
У “середніх” класах я хворів на техніку. На тлі цього було прочитано безліч журналів – “Техніка молоді”, “Моделіст-конструктор”, “Наука та життя” тощо. Я вивів тонну паперу малюючи нескінченні креслення батискафів та колісних пароплавів. Одного разу конфіскував у друга товсті підшивку “Закордонного військового огляду” (здається, я так і не повернув її) і став наполегливо вчитуватися в сухі армійські доповіді про ТТХ ворожих танків та історію удосконалень атомних субмарин. Не думаю, що це захоплення було засноване на підлітковій агресивності або якомусь танатосі. Швидше, це продовження любові до стимпанку з пункту №2.
4. Оскар Уайльд “Портрет Доріана Грея”
Портрет нам задали прочитати в класі десятому. І це було справжнє одкровення. Вперше в житті я добровільно сидів і переписував у зошит цитати довгою в пару абзаців, щоб наступного дня, в ліцеї, на перерві, влаштувати захоплене обговорення зі своїм другом-однокласником, якого так само сильно “шарахнуло” цією книгою.
5. Карлос Кастанеда «Подорож до Ікстлана»
На жаль, не можу згадати, хто мені порадив цю книгу – мабуть в інституті у когось підгледів. Проте саме з Кастанеди почалося моє захоплення езотерикою та усвідомлене формування альтернативної, містичної картини світу. З прочитаного пізніше, найсильніше зачепила “Роза світу” Данила Андрєєва.
6. Юрій Мороз «Бізнес, посібник для недоумкуватих»
Ідея кинути роботу в банку і почати свою справу “бродила” і зріла у мене всередині протягом цілого року. І в реалізації цього напряму допомогли в першу чергу не практичні керівництва (типу “Як скласти бізнес-план”), а суто мотиваційні книги, що розхитують стереотипи, шаблони, що рвуть, і накачують впевненістю в собі. Нещодавно я навіть перечитав “Посібник для недоумкуватих”, щоб злегка підзарядитися енергією, гостро необхідною організму в період кризи.
7. Віктор Пєлєвін «Життя комах»
Радість впізнавання (себе і знайомих тобі думок і проблем) – найбільше джерело літературного кайфу. Щодо цього Пєлєвін, як автор, чудово мені підходить. Я постійно розпізнаю щось знайоме, розумію метафори і звичайно жахливо цим пишаюся. Коли я вперше прочитав “Комах” (разом з Омоном-Ра і Принцем), то на радощах миттєво переміг грип, що дошкуляв мені. Ну, як не любити такого корисного письменника?
8. Андрій Зубов «Лекції з історії релігії»
Титанічний працю де знайшлося місце як загальновідомим ” світовим ” релігіям а й первісним людям. І саме історія стосунків з Богом у всяких там неандертальців та кроманьйонців вразила мене найсильніше. Я не багато запам’ятав з цього циклу лекцій (на читання пішло більше півроку), але зате залишилося приємне післясмак (людина – не тільки тварина) і цілком чітка відповідь на питання “навіщо нам потрібен Бог?”.
9. С. Вітіцький (псевдонім Б.Стругацького) «Пошук призначення, або Двадцять сьома теорема етики».
Давно помітив за собою вкрай насторожене ставлення до попси (у літературі, музиці та ін.). І ця схильність до екстравагантності і деякого випендрежу часом дуже заважає, доводиться з великим скрипом її долати. Так Стругацьких (те саме мені попса) я дозволив собі читати тільки після того, як випадково проковтнув замасковану псевдонімом повість “Повість призначення”. Сувора внутрішня боротьба і багато років роздумів передували прочитанню Акуніна (від кірки до кірки очевидно). Тому немає нічого дивного, що той же Гаррі Потер для мене надто свіжий і тому сидить поки що в карантині, визріває. Зате російська класика, що досить вилежала, в останні пару років пішла на ура. Страшний сон будь-якого школяра – “Війна і мир”, цього літа була проковтнута з величезним задоволенням.
10. Вакансія відкрита.
Сумно було б знати, що все найсмачніше в цьому житті вже з’їдено і все що на мене чекає, це лише вимушене споживання помиїв. Тому дуже сподіваюся, що криниця сюжетів ніколи не пересохне, і найкраща з книг світу завжди буде попереду.
Що, до речі, можете порадити? Підхопіть естафету 10 книг?
