Поняття не маю, як святкували День ВДВ в Україні в цілому, навіть про близький мені нині Крим мало що можу сказати. Пишу статтю лише тому, що про день десантника цього року я дізнався, не з випуску новин (бійки на день ВДВ – улюблений сюжет телевізійників).На цей раз мені пощастило особисто зустріти десантуру. Зустрілися ми не в банальному темному провулку, і навіть не в парку Горького, а де б ви думали? –> у звичайному кримському супермаркеті, куди останнім часом люди все частіше заходять не тільки, щоб зробити покупки, але і щоб сховатися від спеки.Захоплений вирішенням життєвої проблеми номер 1 (який кефір вибрати), я не одразу зрозумів, чому в мене рябить в очах. По магазині снували люди в тільниках. Їх було лише п’ятеро чи шестеро, але створювалося враження присутності цілого повітряно-десантного батальйону. Так, по тих самих тільниках і блакитних беретах, я досить швидко зрозумів, що переді мною десантники. Було їм далеко за 40, отже, десантники у відпустці (думаю сказати “десантник у відставці” буде блюзнірством). Що роблять “резервні” підрозділи ПДВ у супермаркеті? Правильно – готуються до святкування “Дня ПДВ”.
Розгадавши цей нескладний ребус, я зітхнув з полегшенням (все йде за планом) і охоплений цікавістю придивився уважніше, що ж вони купують. Всупереч очікуванням, вояки не вантажили у “споживчі візки” ящики з горілкою та бочки з пивом. Спиртне звичайно було, але в розумних кількостях, засипане товстим шаром будь-якої їжі.Описувати, чим саме збиралися закушувати захисники Батьківщини, я не збираюсь. Краще скажу кілька слів про них самих. Літні, загалом, дядьки вирували енергією і реально світилися від радості. Дивна річ, вони відслужили років 20-30 тому, але досі цей далекий епізод біографії, викликає у них гордість і служить якимось джерелом сили.А до фонтану цього дня я не ходив, чи плавав там хтось, не знаю.
