Звичайно герой фільму “127 годин” був не зовсім альпіністом. Те, чим він займався перш ніж застрягти в ущелині, швидше можна назвати каньйонінгом або навіть мультиспортом (з огляду на його велопокатушку та плавання в підземній водоймі). Але мова не про термінологію.Розмова про те, що я (як глядач і як турист) думав, поки дивився це веселе кіно:
- нічого дивного, що цей хлопець потрапив до НП (точніше до ЖП). Він постійно ризикував: коли ганяв на великому, коли стрибав у воду, коли біг маршрутом).
- цікаво, де я бачив цю актрису? (Тільки через тиждень я згадав – вона грає зануду в “Хаусі”)
- даремно я став дивитися “127 годин” разом із дружиною. Вона і без жодних страшних фільмів переживає, коли я йду в гори.
- з іншого боку є надія, що цей фільм допоможе їй уважніше ставитися до моїх прихідних слів, на кшталт “іду на розвідку в район Кізіл-Таша”. Якщо щось трапиться, хоч знатиме куди направити рятувальників.
- номер телефону рятувальників треба або надсилати разом з маршрутом, або заздалегідь забити його на згадку про телефон дружини
- давно час піти на які-небудь курси з екстремальної медицини (травматології тощо). Теорію я читав багато разів, але поки не подивишся і не помацаєш наживо, толку не буде.
- це що той красень з “Людини-павука”??? З цією борідкою його не впізнати.
Трохи подумавши, я зрозумів, що покладатися на пам’ять не можна. Перед кожним одиночним походом або вилазкою треба скидати дружині (друзям) свій передбачуваний маршрут СМС
