Головні фантастичні твори Азімова були із захопленням прочитані мною ще в дитинстві, і відтоді враження не оновлювалися. А ось науково-популярна проза автора за останній рік двічі потрапляла мені до рук (“Слова в історії” та “Слова на карті”).Саме завдяки цьому я вже був добре знайомий зі специфічною манерою Айзека Азімова викладати історичну інформацію (сухо, однотонно, нудно) і зміг зосередитися на змісті книги, не відволікаючись на грубість форми. За що він був нагороджений кількома маленькими відкриттями.Історія землі Ханаанської – злегка закамуфльований підручник з античної історії Ізраїлю. Азимов зробив спробу (досить вдалу) показати долю маленького, але гордого народу, і натомість боротьби ” великих ” імперій. Показати, що для того, щоб залишити слід в історії людства, не обов’язково ці імперії утворювати.Моя коротка пам’ять, як завжди, мало що зберегла з прочитаної інформації. Але деякі факти та оригінальні ідеї мені таки вдалося запам’ятати:
- Ізраїль та Іудея це не одне й те саме. Так називалися дві споріднені але все ж таки різні племінні групи, які жили окремо і багато в чому суперничали.
- Спочатку античний світ був дуже віротерпимим. Це євреї “вигадали” нетерпимість до іновірців та геноцид за релігійним принципом (чому самі ж згодом і страждали). А вже від них ідея “мочити” невірних перейшла до християнства та ісламу. В основі всього проста думка, що “наш” бог не просто найсильніший – він взагалі єдиний.
- Азимов чесно пише, що дуже багато ідей і легенд Старого заповіту запозичені у сусідніх народів. Смертна жінка, яка народжує сина бога, від греків. Створення світу – від когось із Межиріччя (чи шумерів, чи халдеїв, не пам’ятаю). Дуалізм у вигляді боротьби Бога з дияволом, за підтримки армій ангелів і чортів, теж у когось запозичили. Коли чуєш ці базові ідеї над потоці релігійної проповіді, але в тлі історичних подій, змінюється ставлення до священним текстам. Від тебе вже не потрібно зробити однозначний вибір, або ти беззастережно віриш у всі ці легенди, або котишся до атеїстів. Ти розумієш, що міфологія, традиції та історичні хроніки – це одне, а віра – це інше. Щоб вірити (у Бога, людину, вищу мету), не обов’язково вірити в непорочне зачаття або ледарити в суботу.
- Єврейське щастя над війні, а торгівлі. Відповідно, найкраще жилося не в короткі моменти незалежності (які проходили суцільної боротьби), а під владою великих імперій.
- Бути царем – великий тягар. Треба постійно воювати із сусідами, мучити народ податками, вбивати своїх спадкоємців чи готуватися самому померти від своїх руки. Все що ти завоюєш і побудуєш насилу, напевно буде втрачено в ході міжусобних війн наступних за твоєю смертю. Як не дивно, завжди були честолюбні люди, готові прийняти цей хрест.