Минулого тижня я мав день народження. І як подарунок я, зовсім несподівано, захотів бігові лижі (побачив такі у товариша і захотів). Однак з’ясувалося, що в даному питанні, від “бажати” до “отримати” не ближче ніж звідси до Парижа. Якщо гірські лижі зараз продаються чи не в кожному гастрономі, то дістати (у Києві) бігові лижі вкрай важко. Протягом тижня ми з дружиною старанно прочісували інтернет та спортивні магазини міста.
Покупка лиж
В результаті пошуків було куплено:
- бігові лижі Tisa Step Sport – 630 гривень у Metro на Троєщині
- черевики Fisher XC Sport – 609 гривень в Екстрем-стайлі на Глибочицькій
- кріплення Fisher (системи NNN) – 300 гривень у тому ж Екстрем-стайлі
- пластикові палиці STC (Москва) – 126 гривень у Протоці на Русанівці
Наскільки я зрозумів, бігові лижі і супутнє барахло завозиться в місто один раз на рік, швидко розпродається в передноворічній метушні і після цього знайти щось бігове дуже важко. Поправка – важко знайти на чоловіка – жіночих ростовок лиж та черевиків у магазинах набагато більше.
Встановлення кріплень
Я точно знав, що в магазині на Русанівці надають унікальну послугу з встановлення кріплень на лижі. Але ще точніше я знав, що нікуди я не поїду – і так накрутив півтори сотні містом, збираючи цей диво-комплект. Тому кріплення встановлювалися в домашніх умовах. І треба сказати, цей процес виявився теж не з легких.Спроба розмітити лижу, використовуючи замість шаблону саме кріплення, показало моторошну неточність цього методу. Тоді довелося напружити пошуковий відділ і знайти в інтернеті паперовий шаблон. З ним все пішло швидше і врешті-решт (через півтори години) кріплення стали на місце. Однак у голові встигла відкластися думка, що лижі – велике мистецтво і простим смертним доступ до них замовлений.
Практика – критерій істини (або мірило успіху).
Знайти цю приказку (про критерій істини) було такою ж нелегкою, як і все описане в цій статті. Виходячи на практичні випробування, я збирався як у справжню експедицію. За бортом було майже -20, тому я взяв термос із гарячим чаєм, пачку печива, запасні рукавиці, пухову куртку, вітрозахисну маску, короткі бахіли, GPS, мобільний телефон і трохи грошей на випадок екстреної евакуації на громадському транспорті.Переміщення на лижах виявилося не таким простим, як мені здавалося на підставі далеких спогадів. По рівній накатаній лижні вони справді мчали. Але щойно розпочинався підйом чи спуск, виникали проблеми. На підйомах швидкість пересування поки катастрофічно низька. А на спусках навпаки – надто висока. Спускаючись навіть із 5% гірок я сильно розганяюся і що найсумніше практично не можу керувати процесом. Загальмувати “плугом” або поворотом у вузькому жолобі стежки-лижні у мене не виходить. Єдиний спосіб уникнути зіткнення з деревом, що наближається, – впасти на бік.
В один зі спусків я не встиг впасти на бік і полетів уперед, на руки. Зап’ясті, вивернуте палицею з темляком, болить досі. Слава Богу не перелом. До речі темляки на куплених палицях мені не сподобалися – доводиться докладати зусиль, щоб утримати ручку в потрібному положенні, а так не повинно бути. Черевики натерли мені криваві мозолі на мізинцях. Гумки кріплень змушують “клювати носом” підняту лижу. Коротше труднощів – мільйон.Але незважаючи на все це, я задоволений як слон. Вже два дні поспіль я виходжу з лижами до лісу та проводжу там 3-4 години, пробігаючи 10-15 кілометрів. Навіть за аматорськими мірками це дуже мало, але я задоволений. Бо тепер я маю можливість рухатися – то чого так сильно не вистачає мені в місті. А ще маю крепатуру в ногах. Це взагалі успіх після гір, ніякий біг не міг викликати її в моїх нижніх кінцівках.Завтра я знову на лижні!P.S. Путівниковою зіркою в таємничому світі бігових лиж стала для мене стаття Михайла Афанасенкова “Бігові лижі для задоволення”.