Вчора випадково знайшов сайт своєї школи…. Ні, не так . Вчора випадково зайшов до Однокласників і з подивом виявив там повідомлення від директора школи (так і хочеться написати цю посаду з великої літери), де 15 років тому отримував путівку до життя. Директор пропонував активніше включитися в процес заповнення контентом Офіційного Сайту Школи (ось тут без великих ніяк не обійдеться).Не подумайте, що я злісно прикалююсь – навпаки ініціатива директора (і сам сайт) мені сподобалися. Просто дуже незвично отримувати такі повідомлення. Я вже уявляю собі як через рік-другий мій син стане школярем і я отримуватиму повідомлення вже від двох директорів. А поки ця щаслива мить не настала, і мені не треба зображати офіціоз (адже син також буде читати блоги), напишу про головне – шкільні плітки, які мені вдалося вловити між рядків Офіційного сайту.Почну з того, що відразу дізнався директорку (фото). Давним-давно, за царя Гороха чи навіть трохи раніше, я мав щастя розповідати їй історії про дітей-героїв (типу Павлика Морозова та Зої Космодем’янської). Я був “кандидат у піонери”, вона – молодша піонерводжата. Мені хотілося соригінальничать і розповісти історію не про Павлика, і не про Зою, як усі нормальні діти, їй чомусь не вірилося, що історія про хлопчика-юнгу, який із гарматним замком за пазухою повзе буксирним тросом на сусідній корабель, НЕ ВИДУМАНА мною щойно щоб прикрити ганебну забудькуватість…Довелося кликати старшого піонервожатого, який, як виявилося, теж не читав книжку “Діти-герої” (її в нашій школі дарували всім, хто вступає до жовтнята). Зате він помітив вогонь у моїх очах, і зрозумів, що не варто сперечатися з хлопчиком, який перед сном читає такі книги.
Вважаю за необхідне попередити, що вся ця історія з вступом до піонерів заснована на реальних подіях.
Повернемося до сайту школи. Смішно, але він зроблений на платній CMS (система управління сайтом), а розміщений на безкоштовному хостингу. Щоб дістатися відеороликів треба зробити десяток кліків, а самі ролики лежать не на Youtube, а на хостингу (може і мені так треба? так крутіше?).Цікавим відкриттям стала діаграма із рейтингом успішності вихованців школи. З неї ясно, що або дітей поменшало, або всі розумні вчаться в “А”-класах, оскільки класи “В” і “Г” в рейтингу практично не представлені. Я навчався в “Г”-класі, чи це означає, що ми були розгильдяями? З діаграми також з’ясувалося, що вчителі школи поважають свого керівника – найкращим учнем минулого року був п’ятикласник, прізвище якого дивним чином збігається з прізвищем директора :)Цікаво було вивчити викладацький колектив. Вчителька фізики у школі чомусь лише одна (стаж педагогічної роботи 1 рік), а біологів – троє. Не виявлено жодного викладача образотворчого мистецтва, а колись школа була із “художнім нахилом”. Колишня директриса та завучі (мабуть уже пенсіонери) продовжують працювати у школі звичайними вчителями. Цікаво, хто обирає чи призначає директора? Кафедра іноземних мов цілковито, але російська мова до них не відноситься, тому моя улюблена вчителька (стаж педагогічної роботи 50 років, так що їй зараз напевно за 70) займається гуртковою роботою.
Ну що, товариші, поностальгували та вистачить. Час працювати. А до теми школи ми обов’язково повернемося, т.к. мій син неухильно наближається до заповітного віку
