Сьогодні по радіо передали про лісові пожежі в Чорногорії. Підгориця (столиця країни) вся в диму, лікарі радять не виходити з дому.Ми там проїжджали наприкінці серпня (поверталися із походу) і вже тоді ліси горіли. Запах диму в місті був ледве помітний, а вогню ми й зовсім не бачили. З усього виходить, що за два тижні ситуація там не покращилася, а погіршилася. Що не дивно – ще в перший свій візит до Подгориці я був вражений, тим наскільки сухо і жарко в цій улоговині (порівняно з Будвою, наприклад).Тут немає моря, яке пом’якшує спеку, а навколишні гори невисокі і давно розжарилися на сонці. Вітер з них не приносив жодного полегшення. Навпаки, цей фен висушував усе на своєму шляху — з дерев раніше терміну почало опадати листя, усі фарби вигоріли і зблікли, і без того не надто повноводні річки обміліли… Навіть моя вічно мокра від поту сорочка в цьому пеклі висохла і перетворилася на твердий накрохмалений панцир (насправді не накрохмалений, а просолений). Я йшов у цьому панцирі на заправку за бензином для примусу, і все ніяк не міг вигадати, як би убезпечити ємність від цієї вогненебезпечної атмосфери.Слава Богу, у високих горах, де проходив маршрут нашого походу, все було зовсім інакше і пожеж ніяких не було. Натомість повернувшись до моря, до Будви, ми стали свідками одразу двох пожеж (дивись відео трохи вище).Ще рано-вранці, по дорозі на пляж (ніщо людське мені не чуже), я звернув увагу на два стовпи диму, що піднімалися майже від самого моря, десь за островом Святого Стефана. Вогонь переміщався досить повільно (низова пожежа), але дуже непохитно. Він повз угору схилом гори зі швидкістю всього кілька сотень метрів на годину. Але ніхто не міг зупинити його. Щоправда, одна з пожеж благополучно згасла сама – упершись у негорючі скелі. Над другим постійно кружляв одномоторний літачок, мабуть скидав воду. Але зупинити просування полум’я не вдалося. Надвечір вогонь перевалив через гори і пішов углиб континенту.Найцікавіше, я зрозумів, що Чорногорські пожежі зацікавили мене лише тому, що я особисто бував у тих місцях і щось там бачив. Якби радіо передали про повінь у Сербії, я б і вухом не повів (не вмію) – пройшов би повз і не помітив. Можна припустити, що подорожі таки сприяють зближенню людей. Чим більше країн я об’їду, тим менше байдужості в мені залишиться.
