У 2011 році ми вирішили поїхати до Криму (з Києва) за новим маршрутом – через Одесу. До цього ми їздили через Первомайськ та через Запоріжжя. Рішення було прийнято спонтанно – у тому сенсі що ми не мали будь-які докази, того що так краще.В результаті експерименту ми потрапили… до Криму (1020 кілометрів за 15 годин), але й тепер мені досить важко оцінити привабливість маршруту. Спробую розповісти докладніше, а ви вирішуйте самі – їхати чи не їхати.
Маршрут.
Київ – Одеса – Миколаїв – Херсон – Армянськ – Джанкой – Феодосія. І одразу в морі :)
Швидкість.
Відразу скажу, що їхали ми дуже повільно, оскільки сильно завантажили машину (і салон та багажник на даху). Гвалтувати автомобіль не хотілося, переплачувати за бензин теж, тому на педаль газу я тиснув дуже ніжно та вдумливо. Розгін до 100 км/год займав хвилин 15-20. А скоріше ми й не їздили.
ДАІ.
Вдалося дістатися до Криму, уникнувши спілкування з автоінспекцією. При цьому кількість помічених патрулів просто не піддається виміру (напевно їхнє число наближається до 30). На Одеській трасі вони переважно ховалися у технологічних розривах розділової смуги та ловили гонщиків. А на трасі до Миколаєва ДАІ переважно полювала на вантажівки (ваго-габаритний контроль).
Стан дороги.
У київській області, дорога широка, але роздовбана. Далі до самої Одеси все чудово. Потім майже до самого Миколаєва тягнеться моторошний роздовбаний численними фурами асфальт. Це не напружує, оскільки через суцільний поток вантажівок, одну смугу та заборону обгонів все одно розігнатися не виходить (навіть до 60 км/год). Далі все стандартно. Хіба що перед самою Феодосією (в районі Владиславівки), уже в темряві, ми з подивом виявили, що дороги далі немає, а є земляний вал упоперек колії і десь як приліплена стрілка вліво. Вона вказувала на багатокілометровий диво-об’їзд якоюсь напівґрунтовкою.
Бензин.
Заправлялися 4 рази. Усього витратили 1000 гривень. Це означає по 1 гривні на кілометр. Насправді одна із заправок була вимушеною – залили 10 літрів на якійсь невідомій АЗС, бо почала блимати червона лампочка. Справа в тому, що на останніх 100 кілометрах перед Одесою вкрай важко знайти пристойну (відому, мережну) заправку.У Криму паливо коштувало стільки ж, як і на решті траси.
Краєзнавство.
Сподобалися одеські лимани – цікавий колір та форма берегів (пахнуть по-різному).На наш подив маршрут не проскочив повз місто, а таки завів нас в якийсь із спальних районів Південної столиці. Око помітило деякі відмінності зі столицею офіційною, слух здивував несподіваним (не-одеським) акцентом одеських діджеїв на радіо.У Миколаєві проїхали через центр міста. Жодних пробок. Багато дерев та односторонніх вулиць. Симпатичні особняки (напевно дачі 19 століття) та цікавий собор нетрадиційної форми та кольору.