День 04. Нарешті пішки.

7:30. рушили. Всього за п’ять метрів зліва від нашого готелю перший чекпойнт. Відзначаємось і йдемо до річки. Дорога, що активно будується, йде по нашому лівому березі. А стежка для туристів та інших пішоходів з іншого боку річки.Передчуваю плутанину. Ще 10 днів ми йтимемо назустріч течії річки, тому лівий орографічний берег неминуче став для нас правим. Надалі просто “правий берег” означатиме правий по ходу нашого руху, а “ор. правий” – правий за течією річки (орографічний).Вперше переправляємося підвісним мостом, пропустивши перший караван мулів. Сьогодні буде багато “першого”, готуйтеся)))З правого берега видно краєчок далеких засніжених вершин – масив Манаслу. Важко повірити, що ми туди доповземо. Не прямо на Манасла звичайно (це тема для іншого походу), але на його рівень і навіть далі.Сонце ще не скоро дістанеться до дна долини і ми намагаємося йти спритніше щоб зігрітися (я в сорочці та шортах). Проте весь ранок нас обганяють більш спритні трекери.9:00. Робимо короткий привал у селі Нгаді (930 м). Крамниця перед забігайлівкою вкрита росою – сильно не посидиш. На вході в село ми бачили, як двоє непальців наповнювали з джерела нові літрові пляшки. Не інакше, як запечатають та виставлять на продаж. Я і до цього планував уникати упакованої води (з екологічних міркувань), а тепер і поготів не купуватиму “кота в пляшці”.9:30. Сонце дістало до дна долини. На босих стопах непалок, що йдуть назустріч, заіскрилися мікроскопічні кристалики кварцу. Власне, на моїх ступнях (взутих у сандалії) кристали сяяли анітрохи не гірше, але, погодьтеся, на жіночі ноги дивитись цікавіше.11:40. Ми вже неабияк виснажилися. Стежка начебто нескладна, трохи вгору, трохи вниз, трохи в тіні, трохи на сонечку. Але рюкзак важкуватий, та й тіло ще не адаптувалося до навантаження та нового клімату. У підсумку, до Бахунданди (1300 м) – села наміченого для обіду, ми повзли з чітким наміром розслабитися по-повному. Бахунданда знаходиться на вершині височезного пагорба. На останніх метрах підйому наша швидкість остаточно сповільнилася, а почуття загострилися. Щось таке апетитне пряно-перчене носилося в повітрі. Я так захопився аналізом нюхових вражень, що мало не був захоплений зненацька слуховими враженнями.Нас зустрічав оркестр! Звичайна ?шкільна самодіяльність. Приваблюють туристів, щоб попросити матеріальну підтримку. Все це я зрозумів трохи пізніше. А перші пару миттєвостей ми стояли злегка приголомшені та абсолютно беззахисні. Хапай і тягни (до школи на відкритий урок).Схопити нас не встигли. Ми “прикинулися шлангами” і прослизнули повз усміхнених школярів. Сховалися у найближчій кафешці.12:00. Неспішний обід. Поглинання їжі ми поєднали з милуванням бамбуковими чагарниками, фотографуванням та читанням журналів.Дружина взяла з собою кілька глянсових пліткозбірників, щоб читати в літаку, та так і не прочитала. Тягти далі зайві 500 грам макулатури не хотілося, тому вирішено було негайно дочитати журнали і залишити їх у кафе. Одним читанням не обмежились. Стали дискутувати про природу та причини популярності та привабливості. За цим невинним “дискутувати про природу” ховалося тихе, але масштабне зіткнення двох світів. Жіноча половина нашої команди стверджувала, що терпіти не може козлячу борідку Бориса Гребенщикова. Чоловіки  намагалися привернути увагу до тих фактів, що:

• БГ далеко не завжди носить борідку
• зовнішній вигляд, далеко не головне у творчості цього музиканта
• козляча борідка і голос не завадили БГ заспівати “Місто Золоте” (одна з улюблених пісень жіночої половини).

Самі розумієте, відповіддю їм було однозначне – “Ну і що?”.13:20. Досить обідати, пішли далі. На виході з села місцеві по черзі запропонували нам ночівлю, носіїв, провідника та травицю. Конопель та інші кактуси тут і справді росло чимало.Цікаво, чи не пов’язано з цим, та значна кількість блаженних (психів), яка зустрілася нам за останні два дні (майже в кожному селі).Вода ллється звідусіль. Струмки, річечки і промови дзюрчать, вирують і ревуть повсюдно. Найважче – зрозуміти яке з джерел досить чисте для пиття. Ми з дружиною намагалися не ризикувати, Тарас навпаки – не парився і пив із струмків.15:00. Купуємо мандарини (10 рупій штука) у селі Лілі Бхір (1100 м). Смачні, соковиті, кисленькі – море задоволення. Збадьорившись ми швиденько добігли до селища С’янж – кінцевої точки сьогоднішнього маршруту.Далеко внизу, на лівому березі знаходиться форпост цивілізації – база непальського автодору. Непальці працелюбні та наполегливі. Цілком можливо, що за рік ?автобуси їздитимуть і до С’янжу.На правому березі ідилічні картини сільського життя. 16:00. Заселяємося в Rainbow Guest House . Це у першій половині селища (на правому березі, до мосту), навпроти величезного водоспаду. 100 рупій з особи. У номері немає розетки, зате є вентилятор та величезні щілини у стелі та одній зі стін (не дай Боже дощ). Туалет і гарячий душ із газовою колонкою – у дворі.На етапі підготовки до поїздки я прочитав  монументальний твір Олега Янчевського – статтю  “Проблеми акліматизації в горах”. Багато чого не зрозумів відразу, багато що потім забув, але одну думку не тільки зберіг, а й втілив. Потрібно міряти пульс!І ми заміряли:

• Кирило – 64
• Світла – 72
• Тарас – 72

За вечерею Тарас зізнався нам, що йому страшенно подобається в Непалі і він був би не проти оселитися десь у горах разом із симпатичною непалянкою.Мовний бар’єр для нього не є проблемою, у цьому ми вже не раз переконувалися. Тож справа за малим – купити фрак для весілля.20:40. Нафантазувавши досхочу про нове життя в Гімалаях ми пішли спати.Це був четвертий день подорожі до Непалу. Вибирайте, що читати далі:

• Наступний, п’ятий день – Прощання з пальмами.
• Попередній, 3-й день – Тільки автобуси: Думре, Бесісахар, Бхульбхуле< /a>
• Зміст з посиланнями на всі дні подорожі.

Кирило Ясько. 15 лютого 2010 року.