Першу книгу про “Пригоди магістра” я читав другий і тому багато сюрпризів автора були для мене вже не сюрпризами. Я маю на увазі скандальну безпорадність Фандоріна, вже хвалену мною раніше.Зате мені вистачило уваги встежити за іншими сплесками у своєму читацькому мозку. Найзначніший із них – відкриття непізнаваності історії з якою я, мабуть, і почну.Протягом усього оповідання бачимо, як кілька професійних і добре мотивованих істориків йдуть слідом. Слід не надто гарячий, але нашим молодцям дико щастить, і вони відкривають дедалі нові факти. Вони стоять на порозі найбільшого відкриття, яке цілком заслужили, але … з волі долі не доходять до нього всього півкроку.
Відвернемося від вселенських проблем. Поговоримо про мої власні :)У пригодах сучасного Фандоріна мені подобається все, окрім російської мафії. Мабуть під впливом численних дешевих серіалів, дешевих покетбуків і зовсім безкоштовних анекдотів у моїй довірливій голові склалося жорстке упередження проти новоросійсько-мафіозної теми в мистецтві.Нічого – минеться. Он, упередження проти “совкових” Стругацьких, як вітром здуло, варто було мені тільки спробувати їх читати. Та й взагалі, мені здається, що майже будь-яка ворожість має у своїй основі непорозуміння на ґрунті неінформованості чи банального небажання знати (як у Аватарі, наприклад).А ще я страшенно неуважний. Вже знайомого мені Позакласного читання, пана Габунія, я категорично відмовлявся дізнатися протягом кількох розділів. Ну і фіг з ним читаємо далі.P.S. Якщо вам хочеться нормального аналізу Акунінських детективів, почитайте статтю Андрія Ранчина “Романи Б. Акуніна та класична традиція“
