“Ай гоу ту Хайфа!” – легке, підкреслено розважальне чтиво. Невдачливі герої постійно потрапляють у нереально погані ситуації, але їх добрі серця і чисті помисли допомагають знайти друзів і виплутатися з будь-яких колотнеч. Нескінченний калейдоскоп “попадалова” та швидкісна зміна декорацій чимось нагадує книги Акуніна про Ніколаса та Пелагію.Сюжет не чіпляє, але й викликає огиди. Слухаєш далі просто за інерцією, захопленою колоритним читанням Миколи Фоменка.
Головна фішка книги – розрив шаблону у вигляді російського в душі Арона Мойсейовича Рабиновича(могутній єврей – автослюсар) та єврея за покликанням Василя Івановича Іванова (здається бухгалтер або постачальник). Ці хлопці настільки не відповідали національним архетипам, що надумана в принципі ідея обміну прізвищами здається цілком логічною.Підтекст книги, в моєму розумінні, примирююча ідея про те, що такі несхожі росіяни та євреї дуже вдало доповнюють одна одну. Давайте жити дружно, хлопці.Ще одна асоціація, що спливла при читанні книги – Пригоди капітана Врунгеля. Причому наймудрішого Врунгеля написати забули, залишили тільки диваків Лома і Фукса.
