До першого дня подорожі ми підійшли гідно підготувавшись: з міцною застудою, нелюдською втомою та ясним розумінням того факту, що маршрут опрацьований слабо.
Літак Київ-Анталія очікувався десь близько 7 ранку, відповідно спати нам майже не довелося. Додому я прийшов опівночі (був на концерті Rammstein), поки поділився враженнями з дружиною, поки змив з себе пожежну піну (було на концерті і таке), потім перепакував рюкзак і… до підйому залишилося 2,5 години.
Аеропорт Бориспіль я спостерігав ясними, але не зовсім людськими очима. Дуже вже спокійно і безпристрасно дивилися вони на величезну чергу біля стійки реєстрації (народ їде грітися), на футболістів у кумедних довгих куртках (тренуватися в Туреччині набагато цікавіше), на яскраво нафарбовану дівчину, що страшно мучиться при кожному кроці (тортури високими підборами вона, мабуть, прийняла заради того, хто зустрічатиме її в Анталії). Цілком ніякого враження на мене не справило оголошення по радіо, що посадка на наш рейс закінчується – порушувати порядок і протискатися на паспортний контроль без черги ми не стали.
Представниці авіакомпанії біля посадкових воріт побурчали трохи на тих, хто запізнився (нас було чоловік 10) і викликали автобус ще раз. У літак ми потрапили якраз вчасно – до початку шоу “вдягання дихальної маски”.
Я дуже розраховував на літак, як на тихе, затишне місце, добре пристосоване для сну. Але по салону пролетів неповторний аромат і сон як рукою зняло. Невже годуватимуть?! (я й не знав, що в чартерах таке практикують).
В очікуванні хліба насущного я почав гортати журнали, традиційно куплені дружиною перед дальньою поїздкою. Всі три писали про ті самі новини (світські плітки), публікувалися одним видавництвом, користувалися однаковими фотобанками, і відрізнялися лише вибором “теми номера”. Втім, я надто суворий і несправедливий, адже свою роботу глянець виконав – розважив мене, доки стюардеси подавали їжу.
Здание аэропорта Анталии (новый терминал)
желтое турецкое такси
Ніжний поштовх ліктем під ребра повернув мене з небес на землю у всіх сенсах цього виразу. Я прокинувся від сну одночасно з тим, як літак торкнувся землі. Мабуть, до цього я вже прокидався, щоб пристебнутися і вирівняти спинку крісла, але жодних спогадів про цю важливу дію не збереглося.
Отримання візи та штампу в паспорті зайняло навіть менше часу, ніж мені хотілося б – приємно зазнати легкого трепету від очікування перед червоною рисою, спіймати строгий погляд офіцера, несміливо протягнути паспорт (тьху, вульгарина якась вийшла).
Перше, що я зробив, виловивши свій рюкзак зі стрічки конвеєра, це перевзувся у сандалі. Наступного разу, кросівки я одягну лише через 4 дні, у дощовому Ефесі. А поки що погода, хоч і натякала на можливість опадів, але опадів виключно стрімких та теплих. Іншими словами, було дуже тепло, зовсім трохи задушливо (вологість), плюс непробивний серпанок над навколишнім пейзажем.
пальмы вокруг, обезъянок не видно
жара !
опасно для жизни
Ми вирішили не брати машину прямо в аеропорту, а скористатися вже оплаченим ночівлею в Кемері (по путівці) щоб відіспатися, і вже завтра рушити в дорогу. До Мекки російськомовного туризму нас (і ще дюжину відпочиваючих) доставив мікроавтобус туроператора. Спалося в ньому просто чудово – чепурний турок, дуже схожий на Гаріка Мартіросяна, всю дорогу розповідав нам хорошою російською про космічні кораблі, чудову погоду, трошки холодне море і чудові, чудові екскурсії по 50 баксів з носа.
Вже в Кемері, проводжаючи нас до ресепшена, “Гарік” запитав, чи може він чимось допомогти і яка з двох екскурсій нас більше зацікавила. Я відповів питанням – “Де тут автопрокат?”, чим навіки позбавив себе уваги цієї чудової людини.
номер в отеле Дарья Дениз (Кемер)
голые манекены стыдливо отвернулись
Плани відіспатися знову пішли лісом. Заселення в номер тривало так довго (10 хвилин, поки прибиральниця наводила там порядок), тяглося так болісно, що залишатися в приміщенні ще хоч півгодини було немислимо. Я ввімкнув GPS, запам’ятав координати готелю і ми пішли на розвідку Кемером.
апельсины везде
этюд в желтых тонах
центральный проспект
держатся за руки!
Ну, далі, напевно, розповідати нічого не треба, бо все російськомовне населення планети в Кемері вже було, все бачило і про все написало.
марина (стоянка яхт)
песочный пляж
парк и детская площадка
спуск на воду
Скажу тільки, що місто було зайняте ремонтом (підготовка до туристичного сезону), відпочиваючих було небагато – в основному літні німці, а Середземне море за смаком, кольором і температурою мало чим відрізнялося від моря Чорного (десь у середині травня) .
скала с флагом
аквагорки еще закрыты
тренажеры работают
цветет мимоза
зелень и море
Походивши містом і вивчивши пропозиції 5-6 пунктів автопрокату, ми без труднощів підібрали машину, яка нас цікавить. Новий, 2010 року випуску, Hyundai Getz з бензиновим двигуном, електричною начинкою та повною страховкою (включаючи покришки та скла), коштував 200 доларів за 6 днів. Самої машини ми не бачили, поряд з агентством стояв старий (дворічний) Getz, але господар, через свою російську невістку, клятвенно пообіцяв нам до завтрашнього ранку підігнати новий автомобільчик. Ми йому повірили та уклали договір. Від цього нам знадобилися: водійські права обох (у мене старі – ламіновані, у дружини – пластикові), 100 доларів передоплати, і демонстрація ключів від номера (господар переписав координати готелю та номер кімнати).
городской пляж
речка без мусора
турецкая школа
мечеть и супермаркет
З запам’ятався за день хочу відзначити також вільний доступ на всі пляжі (а не нескінченні паркани, як самі знаєте де), повна відсутність сміття в руслі жалюгідної місцевої річечки (на відміну від жахливих індійських та непальських священних річок), та повна відсутність м’ясних консервів (тушковатка тощо) у турецьких супермаркетах.
вездесущий Ататюрк
белая башня
лев тянет репку
парк
Следующий день путешествия по Турции
Оглавление отчета