Весь світ прикутий до екранів телевізорів – народ дивиться нескінченні випуски новин про землетрус у Японії. Усі дивляться, а я тримаюсь. Наш телевізор уже місяць як відключений від антени і показує лише те, що я його попрошу. В результаті про японську катастрофу ми дізналися набагато пізніше світу світу випадково включивши радіо в машині.І знаєте, в цьому є якийсь позитив. Не в тому, що Сонце, що сходить, змиває хвилями, а в тому, що це не стає для мене головною розвагою дня. Адже багатогодинне споглядання теленовин це саме розвага. Чи ні?!Ви вже зрозуміли, що відмовившись від милування чужим горем, я ніби отримав право на самолюбування і навіть був зарахований (собою ж) до істинно співчуваючих. Гарний?Звістки про вибухи на японській АЕС нагадали мені відразу про два нещодавно переглянуті фільми:
Перший – “Хмара” (http://www.kinopoisk.ru/level/1/film/198049). У гарній та благополучній Німеччині відбувається викид на атомній електростанції. У незворотному світі намагається вижити дівчинка-підліток. Вона втратила матір, на її очах загинув молодший брат, розсудливі німці перетворилися на стадо гнане страхом. Як після цього не зневіритися і не піти гуляти під радіоактивним дощем? Важкий, добрий, сильний фільм.Другий – “Монстро”. Годзилоподібна (Годзіла – Японія) тварюка руйнує Нью-Йорк. Один із тих фільмів, де наприкінці гинуть усі. У тому числі, головний герой, який збирався відлетіти до Японії (і тут вона).Так ось, після перегляду цих фільмів я усвідомив, що чомусь мене найбільше турбує проблема транспортування (а не захист від радіоактивних опадів і не вивчення принципу роботи ручного гранатомета). Як врятуватися із міста в умовах загальної паніки? І без жодних катастроф на дорогах нескінченні пробки. Що ж станеться з дорогами у разі НП? Скільки народу загине у тисняві на вокзалах? Чи варто намагатися вирватися з міста разом із першою хвилею, чи розумніше знайти притулок на місці і перечекати?
До речі, хоч мій рідний Київ і далекий від морів та океанів, змити його може запросто. Небезпека прориву греблі на Київському водосховищі давно не новина. І втекти, точно не встигнути. До 6 поверху вода не дістане, але чи встоїть будинок?Не подумайте, що фанатик виживач, просто якось так збіглося, що кілька днів тому, ще до Японського землетрусу, прогулюючись із дружиною в парку Вічної слави, ми обговорювали, що робитимемо, якщо почнеться війна. А ще за день до цього, “вигулюючи” сина на дитячому майданчику, я від нудьги почав читати розвал техногенних катастроф, що завалявся на телефоні, за останні 40 років. Збіг?Запитань багато, небезпек неміряно. Але знаєте, мені здається, що людство встоїть у будь-якій колотнечі. Так, ми були розпещені безпекою і тому побудували навколо себе тендітний світ. Але якщо умови гри зміняться і треба буде дихати зябрами і спати в бронежилеті, ми зможемо пристосуватися.
Я повернувся з Чорногорії вже 3 дні тому і все ще ніяк не закінчу розгрібати фотки (їх я привіз близько 4 тисяч). Процес начебто нескладний, але з незвички не можу довго висидіти за комп’ютером – червоніють очі, перчить у горлі, течуть соплі, піднімається температура… Може у мене ГРЗ?Процес розгрібання фоток після подорожі виглядає приблизно так:
А то я соромлюсь :)
